Антарес

Включає CC-BY-SA матеріали з Вікіпедії: стаття Антарес (автори)

**Антарес А/В**
Дані спостереження Епоха J2000
Сузір’я	Скорпіон
Пряме піднесення	16^h 29^m 24.4^s
Схилення	−26° 25′ 55″
Видима зоряна величина (V)	+1.09
Характеристики
Спектральний клас	M1.5Iab-Ib/B4Ve
Показник кольору (B−V)	1,87
Показник кольору (U−B)	1,34
Тип змінності	LC (довгоперіодичні напівправильні змінні)
Астрометрія
Променева швидкість (R_v)	−3,4 км/c
Власний рух (μ)	Пр.сх.: −10,16 мас/р Схил.: −23,21 мас/р
Паралакс (π)	5.40 ± 1.68 мас
Відстань	біля 600 св. р. (біля 190 пк)
Абсолютна зоряна величина (M_V)	−5,28
Подробиці
Маса	12,4/10 M_☉







Інші позначення
α Scorpii, 21 Sco, Cor Scorpii, Kalb al Akrab, «Серце Скорпіона», Vespertilio, HR 6134, CD -26°11359, HD 148478, SAO 184415, FK5 616, WDS 16294-2626, CCDM 16294-2626, HIP 80763.

Анта́рес (від дав.-гр. ανταρης — «суперник А́реса», альфа Скорпіона) — зоря 1-ї зоряної величини, найяскравіша в сузір'ї Скорпіона; у середніх широтах північної півкулі її видно влітку.

Червоний надгігант спектрального класу M1, належить до напівправильних змінних зірок. Амплітуда змінності — 0,9^m, період — 1733 дні. Подвійна зоря.

Назви[]

Слово Антарес походить від грец. ανταρης, що означає «суперник Ареса» через те, що він своїм червоним кольором нагадує колір планети Марс. Колір цієї зірки викликав інтерес багатьох народів протягом історії. В арабській астрономічній традиції називався Калб-аль-Акраб (Серце Скорпіона). Багато давньоєгипетських храмів орієнтовано таким чином, що світло Антареса відігравало певну роль у церемоніях. У стародавній Персії Антарес, який називали Сатевіс, був однією з чотирьох царських зір. У стародавній Індії його називали Джєштха. Аккадська назва — Ґар ґіб тар.

У середньовічній астрологічній практиці, що була пов'язана з пізньоримьскою чаклунською практикою «стрегерія», Антарес вважався одним з занепалих ангелів, сторожем так званих «західних воріт» неба. Від італійського vesper — «вечір» — походить назва зірки Веспертеліно.

Характеристики[]

Redgiants — Порівняння розмірів Антареса, Арктура, Сонця та орбіти Марса

Антарес — надгігант класу M, з діаметром приблизно 2,1×10⁹ км, що майже в 700 разів більше діаметра Сонця. Антарес віддалений від Землі приблизно на 600 світлових років. Його світність у видимому діапазоні хвиль перевищує сонячну в 10 000 раз, а враховуючи той факт, що зірка випромінює значну частину своєї енергії в інфрачервоному діапазоні, загальна світність перевищує сонячну в 65 000 разів. Маса зорі становить 12—13 мас Сонця. Величезний розмір та порівняно невелика маса свідчать про те, що в Антареса дуже низька густина.

Антарес найкраще видно близько 31 травня, коли зірка перебуває в протистоянні з Сонцем. Значне південне схилення зорі створює труднощі для її спостереження в середніх широтах північної півкулі.

Зірка-компаньйон[]

Antares System — Ілюстрація системи Антареса та його компаньйона, Антареса B

Антарес має компаньйона — блакитну гарячу зорю на відстані близько 2,9 кутових секунд (Антарес B). Хоча вона 5-ї зоряної величини, зазвичай її важко побачити через яскравість Антареса А. У невеликий телескоп цю зірку можна спостерігати протягом декількох секунд під час покриття Місяцем, коли основний компонент Антареса закрито Місяцем; Антарес В було відкрито віденським астрономом Йоганном Тобіасом Бюргі 13 квітня 1819 року, під час одного з таких покриттів^[1]. Період обертання супутника — 878 років.

Розташування щодо екліптики[]

З 22 зір першої величини Антарес за кутовою відстанню перебуває щонайдалі від усіх інших. Найближча до нього зоря першої величини — Альфа Центавра, кутова відстань до якої становить 39° 6,75'. Внаслідок значного власного руху Альфи Центавра цей кут поступово збільшується. До березня 2000 року такою відокремленістю відзначалися Ахернар і Фомальгаут.

Поряд з Альдебараном, Спікою та Регулом Антарес — одна з чотирьох найяскравіших зірок поблизу екліптики. Перебуваючи приблизно за 5° від екліптики, він періодично покривається Місяцем та зрідка — планетами. Сонце проходить поблизу Антареса щороку 2 грудня (близько 5° на північ). Альдебаран, що має схожий помаранчевий колір, розташованій майже точно в протилежній точці Зодіаку від Антареса. Тому, незалежно від місця спостереження, ці зірки не можуть спостерігатися одночасно (в найкращому випадку обидві зірки будуть дуже низько над горизонтом).

Використання назви[]

1971 року екіпаж Аполлона-14 назвав свій місячний модуль Антаресом.
Під прапором штату Піауї (Бразилія) вміщено в кантон білу зірку, яка символізує Антарес. Це перегукується з загальнобразильською традиції, за якою кожна з 27 зір, розташованих на прапорі Бразилії, символізує якийсь певний штат. Традиційно, за Піауї «закріплено» Антарес.

У художній літературі[]

У Едмонда Гамільтона в романах «Зоряні королі» (1949) і «Повернення до зірок» (1970) Антарес — батьківщина одного з головних героїв, нащадка земних переселенців капітана Гелла Беррельєна; У повісті «Молот Валькарів» Антарес — столиця Старої Імперії.
У повісті Аркадія та Бориса Стругацьких «Казка про Трійку» один з другорядних персонажів прилітає з системи Антареса.
У книзі Данила Андрєєва «Роза світу» Антарес описано як точковий центр одновимірних космічних днищ Галактики.
Зорі присвячено роман Майкла Макколлума «Стрибок в Антарес».
В «Зоряному шляху Вояджера» згадується «антареський сидр».

Джерела[]

↑ Fred Schaaf. The Brightest Stars: Discovering the Universe Through the Sky's Most Brilliant Stars — John Wiley and Sons, 2008. — P. 218.

Література[]

Українська радянська енциклопедія : у 12 томах / за ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Примітки[]

88 сучасних сузір’їв

[1] Fred Schaaf. The Brightest Stars: Discovering the Universe Through the Sky's Most Brilliant Stars — John Wiley and Sons, 2008. — P. 218.

[1]